Ренесанс — це епоха, в якій різноманітність зв’язків, що пов’язують фізичне виховання з усіма іншими сферами життя, є особливо яскраво вираженою. Основним явищем Ренесансу в галузі фізичного виховання є глибока зміна підходу до людського тіла. В середньовіччі ставлення до тіла обмежувалося межами релігійного аскетизму з одного боку і рицарських вправ з іншого. У монастирських практиках тіло розглядалося як одне з основних джерел гріха і підлягало умиротворенням; в рицарських практиках акцент робився лише на вміння володіння зброєю та бойову готовність; тіло, покрите бронею, було практично так само чужим і байдужим, як і тіло, яке покривав чернечий одяг. В епоху Ренесансу ці завіси зриваються, і тіло постає перед людьми у своїй статуетній наготі. Відомо, як тісно художні інтереси Ренесансу були пов’язані з вивченням людської анатомії. Основною проблемою як естетичною, так і пізнавальною стає його рух. У сотнях ескізів великі художники Ренесансу показують красу і потворність людського тіла, його стійкість і спритність, його страждання і падіння, гру м'язів, гармонію фізичних зусиль. Потреба в турботі та увазі до тіла ставала дедалі помітнішою. […] Фізична спритність, яка в минулому вважалася елементом рицарського виховання, а отже, своєрідною професійною ознакою, у цих контекстах ставала фактором і свідченням здоров’я людини. Таким чином, фізичне виховання перестало бути своєрідною спеціалізацією, резервованою лише для деяких груп населення, і стало основним складником концепції людського здоров’я. Як під впливом ренесансного мистецтва фізичне виховання стало важливим елементом краси і основою радості та повноти земного життя, так і під впливом ренесансної медицини фізичне виховання набуло все більшого значення як фактор здоров’я, що визначає все життя людини, її розумову та фізичну спритність і соціальну залученість.